Як неплатежі за зеленим тарифом впливають на проекти ВДЕ? Інтерв’ю з Альоною Скічко.

share

Координатор GetMarket Максим Бабаєв взяв інтерв'ю в Альони Скічко, партнерки Baker Tilly Accounting Services. Обговорювали низький рівень виплат за зеленим тарифом виробникам чистої енергії упродовж 2020 року, та як це впливає на поточну діяльність та перспективи проектів ВДЕ. 

- Альона, вітаю! Поділіться, будь ласка, чим ви займаєтесь і як ваша діяльність пов’язана з  відновлюваною енергетикою.

- Вже майже 15 років я займаюсь тим, що разом з колегами Baker Tilly Accounting Services надаю бухгалтерські послуги та повну підтримку для підрозділів іноземних компаній, що працюють в Україні. З відновлюваною енергетикою ми пов’язані тому, що це відчутна складова в нашому портфелі протягом останніх двох років. Ця галузь активно розвивається і враховуючи те, що для України в цілому вона нова, більшість компаній, особливо компанії з іноземними інвестиціями, потребували професійної допомоги для того, щоб в умовах невизначеності не наробити помилок і врахувати всі можливі ризики.

- Ринок новий і до останнього часу розвивався і розширювався дуже швидко. Як ви бачите як змінився інвестиційний клімат в Україні, враховуючи аспекти вашої діяльності? Опишіть, будь ласка, у двох чи трьох тезах, що було раніше і як стало зараз.

- Власне хотілось би сказати, що з часом цікавість іноземних інвесторів до України змінювалась. Тобто, раніше в Україні відкривали частіше представництва для того, щоб бути присутніми, здійснювати «розвідку» того, що в Україні відбувається. Але ці проекти були радше cost centers, аніж проектами, які націлені на ведення активної комерційної діяльності. Звісно, були виключення, наприклад, IT індустрія. Так, в нас є на FMCG ринку багато проектів, які вже десятиліттями працюють в Україні та створили певні потужності. Та якщо ми розглянемо загальний фон та статистику, то все ж таки більшість іноземних проектів не мала risk-апетиту для того, щоб інвестувати в реальні активи в Україні й розбудовувати структури, які б генерували для них дохід. Протягом останніх трьох-чотирьох років відбулися зміни, з’явилося більше приватних інвесторів, які намагалися здійснювати невеличкі проекти в Україні, з’явилася цікавість до інфраструктурних проектів, де потрібна була експертиза стосовно реформування або відновлення певних галузей, тобто будівництво і реконструкція певних комунальних мереж, і серед іншого, дуже активний і потужний інтерес до відновлюваних джерел енергії. Не є секретом, що створені, проголосовані парламентом та впроваджені в дію достатньо привабливі умови. Тому інвестори, попри те, що Україна все ще залишається країною з підвищеним ризиком ведення діяльності, почали обирати нас для реалізації масштабних проектів з залученням суттєвих коштів. Завдяки цьому останні два роки відновлювана енергетика була одним з найчастіших запитів стосовно нових компаній, нових клієнтів і власне вона потребувала постійної підтримки та вивчення умов. Тому що, коли ринок тільки будується, то ще не випрацювані підходи, в тому числі податкових органів, інших регуляторів, але їх треба виконувати правильно, тому у компаній була потреба у професійній допомозі аби уникнути ризиків у майбутньому.

- Велика частина українських компаній, які займаються відновлюваною енергетикою, мають кредитні зобов’язання перед українськими банками або міжнародними фінансовими установами. Як можете оцінити небезпеку для цих компаній та який тип компаній, які працюють на ринку генерації з ВДЕ можуть мати серйозні проблеми в плані загрози для своєї діяльності?

- Ми в різних форматах співпрацюємо з проектами від порівняно невеликих до досить значних, і у кожного з них є своя ситуація, свій власний cash flow, можливості фінансування та рефінансування своїх активностей. Тому узагальнити складно, бо кожна ситуація, кожен проект у чомусь відмінний і має зовсім різний набір ризиків і складностей. Але в цілому звісно, компанії, коли вони здійснюють подібні інвестиції, мають бюджет, прогноз по cash flow, і якщо є єдине джерело фінансування діяльності, а власне це не ті бізнеси де можна щось диверсифікувати, тут є єдиний покупець, єдине джерело грошових коштів і якщо він не здійснює свої зобов’язання, то відповідно у компанії відбувається розрив в грошових потоках. Їм потрібно шукати джерела фінансування, тому що є поточні видатки, пов’язані з утриманням станції, з утриманням юридичної особи, з подачею звітностей, зі сплатою податків, виплатою заробітних плат, а також є видатки, пов’язані з обслуговуванням боргу. Якщо кошти отримані від зовнішніх джерел фінансування, наприклад, банку чи фінансової установи, компанія має відповідно сплачувати відсотки, обслуговувати тіло кредиту за графіком, якщо відбуваються певні порушення цього графіку то власне компанія втрачає як надійний позичальник, псує свою репутацію. Можливості рефінансування подібних зобов’язань дуже обмежені через те, що ринок сам по собі перегрітий, ризики підвищені і якщо в цілому для України, коли українська компанія з будь-якої індустрії йде на відкритий ринок залучати кредитні кошти, то вони вже сплачують набагато більше, ніж компанії з країн сусідів. Але вони мають конкурувати з цими компаніями, тому якщо у компанії немає резервів, щоб зробити рефінанс власним коштом через збільшення уставного капіталу або внутрішньокорпоративної позики, то дійсно ситуація досить неприємна.

- Питання судів можна розділити на аспекти: суди до гарантованого покупця та арбітражні суди. Арбітражні суди – це довготривала процедура, яка може принести компенсацію втраченого прибутку, але і забере дуже багато ресурсів, тому тут говорити ще зарано, бо компанії будуть до цього приходити через певний час, на відміну від позовів до Гарпока. Чи є серед ваших клієнтів, які позиваються і як ви взагалі оцінюєте ці позови з точки зору результату?

- Я б сказала не від імені наших клієнтів, а від ринку в цілому. Так, ми чули про проекти, які планують позиватися до Гарантованого покупця. Мені здається, що це буде більш властиво для менших проектів, тому що чим більша концентрація фінансових ресурсів, тим більша буде орієнтація на арбітраж і на розв’язання цих питань на більш високому рівні, можливо з залученням дипломатичних служб або колективних позовів. Я не фахівець з юридичних питань, ми бухгалтери, ми бачимо ті запити, які нам надсилає клієнт для того, щоб вирішити операційні питання, і в кінці року ми бачимо цифри стосовно того. що ж клієнт напрацював. Моє спостереження, що напруга все ж таки зростає, і якщо не буде чіткої картинки, не буде прозорого плану погашення, який буде виконуватись і компанії не отримають певні гарантії, вони не зможуть планувати свою діяльність стосовно того як вони будуть виконувати зобов’язання, як заплатять співробітникам, як оплатять послуги бухгалтерської компанії, як сплатять податки. Звісно, що вони будуть здійснювати кроки в юридичному полі, але держава має розуміти, що у разі якщо це питання не вирішиться локально, то можуть бути більш суттєві наслідки від арбітражу. Поки що декілька компаній дійсно думає над тим, щоб почати ініціювати локальні судові позови, щоб пришвидшити процес виплат.

- Наскільки я розумію, то за несвоєчасну виплату за зеленим тарифом передбачена певна пеня, тому є ще цей аспект. Коментар від мене, що якщо держава не спромоглася виконувати свої зобов’язання один раз, то очікування щодо її зобов’язань пізніше мають оцінюватися відповідно. Державі доведеться палко спростовувати ці очікування та інтенсивно доводити, що вона може виконувати ці зобов’язання знову. Але, хай там як, за все завжди платить споживач і ми в тому чи іншому вигляді все одно заплатимо тим людям, які принесли сюди гроші і не можуть тепер очікувати їхнього повернення в односторонньому порядку. Ми називаємо це добровільним діалогом, але прекрасно розуміємо, що багато компаній, коли здійснювалося добровільне зниження тарифів були поставлені в такі умови, коли вони не могли їх не прийняти, тобто вони були змушені їх приймати.

- Треба розуміти що є певна межа терпіння, точка кипіння, після якої ситуацію владнати буде набагато складніше і знову ж таки, якщо буде успішний прецедент на ринку, то це може викликати мережеву реакцію. Як власне й у здійсненні самих проектів, коли ми тільки починали працювати з сонцем, все було незрозуміло, була дуже крута крива навчання. Для перших проектів треба було з’ясовувати всі деталі з повного нуля, впевнитись у своїх допущеннях, гіпотезах, обмеженнях і це було дорого. Ефективність наступних проектів підвищувалась. Зараз конкуренція, тому ефективність підвищується у здійсненні цих проектів за рахунок того, що вже є випрацювані рішення і певна частина ресурсів, яка мала бути на початку затрачена, вже отримує повернення цих інвестицій у всіх підрядників, які залучені у ці проекти.

- Які на ваш погляд, ключові кроки держави повинні зараз відбутися для того, щоб компанії, які зайшли в Україну або хочуть зайти, почувалися комфортніше, безпечніше і продовжували інвестувати?

- По-перше, це велике стратегічне питання. Для того, щоб свою ділову репутацію в будь-якій сфері підтримувати на належному рівні, інколи навіть шляхом власних збитків, треба дотримуватися свого слова, в будь-якій сфері. Тому стратегічно, навіть якщо були допущені помилки, треба з цих помилок зробити висновки та винести уроки на майбутнє, покращити взаємодію державних органів, контроль суспільства, інші якісь аспекти, але слово треба тримати. Це стратегічний крок, тому що в Україні вистачає невизначеності, вистачає стереотипів про Україну, які заважають іноземним інвесторам заходити сюди й створювати ситуації win-win. Треба створювати такі умови, бо іноземний інвестор, особливо з більш розвинених країн, він же не тільки гроші заводить, це розумні гроші, які вже пройшли випробування часом, поколіннями та навчені помилками. Тобто Україна має стереотип на ринку і коли компанії приходять і безпосередньо починають тут вести бізнес, вони розуміють, що ці всі стереотипи певною мірою не працюють. Багато експатів залишаються в Україні, створюють невеличкі компанії, які ведуть активний прибутковий бізнес. Це власний досвід і на ньому треба наголошувати. Не все так погано в Україні та коли людина сюди приїжджає, то з’ясовується, що тут ведення бізнесу, хоч і певною мірою ускладнене, але не до тих показників, а щось можливо працює і краще. Тому не треба руйнувати позитивні шпарини для розвитку і все-таки тримати своє слово. Треба довести всі ці рішення в більш конкретному форматі, можливо графіки погашення чи прогноз, по якому вони рухаються до 95% виконання. Стосовно «Гарантованого покупця» - звітування стосовно того, як це відбувається. Потрібно створити передумови для task-менеджерів, які працюють в Україні та відповідають за ці проекти, аби вони могли надати адекватний прогноз та інформацію, ключові 4-5 цифр своєму керівництву. Мені здається, що такі звіти мають певний режимний характер, наприклад, квартал, рік. Також, не завадить створити передумови та дізнатися у бізнесу, які параметри їм потрібно відстежувати та звітувати по цих параметрах.